Про походження назви села переповідають дві легенди. В першій розповідається про красиву бідну дівчину-білявку Більку. Білька працювала в багатого, старого чоловіка, котрий закохався в неї. Але вона любила бідного хлопця і не відповідала взаємністю панові. Та батьки наполягали, щоб дівчина вийшла за нього заміж. Білька з горя пішла до потоку і втопилася. Селяни відомстили за дівчину: вбили пана і спалили маєтки. Потік на її честь назвали Білка, а поселення, яке виростало на його берегах — Білки.
За іншою легендою, на місці майбутнього поселення збиралися люди, щоб торгувати. Навколо того місця були дерева, а на тих деревах жило багато білок. Кожного разу, коли люди хотіли пояснити іншим, де це місце торгівлі розташоване, їм було важко. То так і почали — просто, але зрозуміло: «Там, де білки».
На території села виявлено залишки трьох поселень доби неоліту (IV—III тисячоліття до н. е.), знаряддя праці людей бронзової доби (II тисячоліття до п. е.). Поблизу Білок знаходиться великий курганний могильник куштановицької культури, досліджений 1949. При розкопках у курганах були виявлені поховання — перепалені людські кістки в глиняних урнах або в неглибоких ямках і сліди тризни — залишки вогнищ та битий посуд. Могильник датується 8—3 ст. до н. е. Поблизу нього відкриті залишки тогочасного поселення. Можливо, з цим поселенням зв’язаний скарб бронзових виробів (13 браслетів, 2 кельти, наконечник списа), знайдений в околицях Б. 1951. Поселення та два могильники, що датуються VI—III ст. до н. е., мають спільні риси з пам’ятками матеріальної культури скіфського часу в Придніпров’ї. На околиці села збереглися залишки слов’янського городища VIII—IX століття н. е. площею понад 2 тис. кв. м., округлої форми, оточеного ровом і земляним валом.
Назва Bilke (Bilki) вперше згадується в дипломах в 1338 році під назвою Bylke.
У 1338 р. Король Карл Роберт відвідав Білла на кордоні Білач Білкей Карачун, який включав область пізніше Лукова, Містик і Глазго.
У 14 столітті село була власністю сім’ї Білкей, потім господарями Горзов, Липчеї, Ілошваї і Зейкани.
У 1435 р. Карачоні отримують від угорського короля власний герб і дворянське прізвище Горзов (Gorzó). У 1451 р. Янош Карачоні успадковує прізвище батька Горзов. На феодала трудилося кілька тисяч залежних селян. Крім панщини (по 3-4 дні на рік), селяни несли важку ношу церковних повинностей. З 1351 р. була введена дев’ятину на користь феодала. До кінця XV в. на кріпаків були звалені нові податки і повинності. Додався комітетський податок на утримання жупного управління, була розширена церковна десятина, яка поширювалася на всі галузі селянського господарства. Панщина на феодала в XV в. досягла 30-40 днів на рік, додалася повинність на користь церкви (роковини), натуральна подати на користь священика (кобліна) і ряд інших повинностей.
На початку XIX століття в Білках діяла шахта по видобутку залізної руди, чавуноливарне підприємство, тартак та декілька млинів. У Білках також випалювали вапно. А в 1822 році кілька дворянських сімей одержують від короля право займатись торгівлею і відкривати млини та корчми.
З 30-х років XIX століття Білки, вигідно розташовані в центрі Боржавської долини, починає рости як торговий центр. Білківські ярмарки скоро стають відомими не лише на Закарпатті, а й у Галичині, звідки селяни приїжджали купувати велику рогату худобу. За королівським реєстром село було віднесено до категорії сільських містечок.
За переписом 1828 року, у Білках було понад 120 будинків, у тому числі 28 домів горожан, 28 — кріпаків-йоббадіїв, 42 — желяри, 23 — піджеляри.
У XIX ст. Білки — містечко Верховинського повіту (округу) Березького комітату. Поселення в цей період мало печатку з власним гербом — зображенням дубової та виноградної гілок.
Після війни в Білках розпочинається активна пропаганда комуністичний ідей колишніми військовополоненими, які поверталися в рідне село.
26 квітня 1919 війська боярської Румунії вступили в село.
В 1919 році Білки, як частина Закарпаття, входять до складу Чехословаччини.
25 жовтня 1944 року радянські війська увійшли до Білок.
Зокрема в цей час були збудовані: новий чотири-поверховий корпус Білківської середньої школи та восьмирічку в гірському мікро-районі Ковбасово, нову три-поверхову будівлю лікарні, чудову два-поверхову споруду дитсадка, нове два-поверхове приміщення пошти, будинок культури, існувала ракетна воєнна частина — пізніше в ній відкрито Проф-технічне сільсько-господарське училище СПТУ-32, існував колгосп мільйонер «За Нове Життя». Де в рамках примусової колективізації від селян відбирали земельні наділи і залучали до колгоспів.
Існував горілчаний завод та трикотажна фабрика, збудовано ряд нових будівель-магазинів. В Радянський період село Білки входило до списку «Експериментальних сіл» УРСР.
В цей час у селі побував відомий канадський художник Рокуел Кент. Селом та селянами Білок надихався відомий закарпатський художник Гаврило Ґлюк, створюючи малюнки та етюди для своїх полотен.
У греко-католицькому храмі Успіння Богородиці був музей атеїзму.
